Дмитрий Табачник - неофіційний сайт міністра !!!

Владимир Сергейчук: ‘‘ Не согласен, Табачник все делает правильно, образование в СССР было лучшим в мире, а сейчас - полный бардак, Табачник пытается навести порядок и не надо ему мешать’’

Вот еще один необразованный мудак. Из-за таких и не увольняют Табачника.

Горіти табачнику в гієні вогняній. Носить же земля таке сміття. Що це за депутати, що це бидло пустили до міністерства. Немає в Україні освіти при таких дебілах.

ГЕТЬ ТАБАЧНИКА!

Сімейний підряд і корупція у вищій школі
(Про реальні факти діяльності вищих навчальних закладів України)
Сучасний стан освіти в Україні має цілий ряд протиріч, які важко зрозуміти, а тим більше вирішити за умов перманентної політичної і економічної криз в країні. До недавніх пір освіта в країні була безкоштовною (на перший погляд), а насправді вона коштувала для суспільства досить дорого. Існувала і до тепер існує складна бюрократична машина, що керує процесом розподілу державних коштів. У ряді регіонів України бюджетні асигнування надходять по залишковому принципу. Недостатній рівень фінансування вищих навчальних закладів у продовж 90-х років минулого століття обумовили втрату значної кількості висококваліфіко ваних науковців, а разом з тим втрачала свою цілісність і спадкоємність наукові школи. Цей простір був швидко заповнений новими освітніми послугами. Створені приватні вищі навчальні заклади(ВНЗ) забезпечують своє фінансування за рахунок контрактного навчання та спонсорської підтримки комерційних структур. Досить часто спонсорство базується на певному ідеологічному підґрунті, що вкрай небезпечно для держави. Роль таких ВНЗ була досить помітною під час «Помаранчевої революції і президентських виборів». У таких навчальних закладах намагаються виділити ядро знань для здобуття професійних навиків та водночас відокремити «другорядні» дисципліни. Таких знань достатньо лише для технічного працівника, який має обмежені знання необхідні для вдосконалення виробництва і суспільних відносин. Сучасний освітній заклад покликаний розробляти стратегічні питання у підготовці національної еліти висококваліфіко ваних кадрів. На противагу у національних ВНЗ працюють професійні школи вчених, які завжди поновлюють свій багаж і обов’язково діляться із колегами та студентами. В аудиторії студент може отримати альтернативну точку зору (думку вченого), що відрізняється від офіційної і може бути подана лише у вузькому колі колег, друзів. Поява альтернативи на ринку освітніх послуг має сприяти зміцненню або угасанню іміджу навчального закладу. Там, де працює злагоджений колектив професіоналів, авторитет учбового закладу зростає. Відверта розмова спрямована до молоді, яка шукає відповідь на питання « Де вчитись?», «Чому там навчають?». Можливо із цих рядків випускник середньої школи запозичить собі щось корисне, щоб вірно спрямувати свої зусилля і той невеликий сімейний бюджет у вірному напрямку. За спрощеною класифікацією вищі навчальні заклади можна поділити на технічні, гуманітарні, природничі і економічні, а за рівнем освіти на такі, що готують бакалавра першого і другого рівнів акредитації (технікуми, коледжі), бакалавра третього і четвертого рівнів акредитації (університети, академії, інститути), а також ті що готують спеціаліста (термін навчання -5-6 років) або магістра на базі бакалавра 3 і 4 рівнів акредитації -1-2 роки. Державні навчальні заклади фінансуються за кошти бюджету на 50-80%. Решта за рахунок контрактної форми навчання. Плата за один рік навчання може становити від 500 до 15 000 гривень. На заочній і вечірній формі навчання плата за навчання у 1,5-2 рази менша. Майже без конкурсу (на основі співбесіди) і за незначну плату пропонують здобути освіту у гуманітарних, сільськогоспода рських та інших менш престижних ВНЗ. Однак треба врахувати той факт, що одночасна підготовка значного числа студентів за престижними спеціальностями обумовила у останні 5-10 років швидке переповнення ринку України випускниками за фахом бухгалтера, юриста, фінансиста та одночасно зросла потреба виробництва у інженерах, технологах. Безумовно введення незалежного тестування випускників середніх шкіл дозволить зробити процес розподілу абітурієнтів за формами навчання більш прозорим, а разом з тим здібні випускники провінційних шкіл зможуть навчатись у престижних ВНЗ столиці та інших міст. Більш доступна заочна форма навчання має своє переваги і недоліки. Вона є ефективною для тих, хто вміє працювати з книгою. Тут існує інша проблема –відсутність книг, а ті що пропонуються в основному в перекладі із інших мов, часто не зовсім вдало редаговані та за ціною менш доступні. У вищих навчальних закладах вже налагоджено видання власних навчальних посібників і підручників. Однак частина такої літератури є баластом бібліотек і мало використовувана студентами. Випадкове дослідження бібліотечного фонду одного із престижних столичних ВНЗ показало, що більшість монографій вітчизняних вчених у бібліотеці по 15-20 років ніхто не замовляє. Серед таких монографій є книги написані і керівниками цих навчальних закладів, завідувачів кафедр, які власне кажучи і стали ними завдяки цим роботам, здобувши вчену ступінь доктора наук. Тут криється відповідь на питання «Чому за короткий проміжок часу більшість наукових надбань в галузі економіки стають нікому не потрібними». Із запровадженням Інтернету наукова книга та й художня література були посунуті на другорядній план, як джерело інформації. Спробуйте запитати студента чи читав він підручник, готуючись до заліку, іспиту або семінару. У більшості випадків –відповідь буде негативною. Готуючи до друку підручники і навчальні посібники викладач повинен розробляти більш досконалу систему вивчення дисципліни та наповнювати книгу системними таблицями, ілюстраціями, щоб хоч якось спростити процес вивчення дисципліни, особливо перед іспитом. Іще більш ускладнює процес навчання той факт, що із запровадженням положень Болонської декларації та новітніх освітніх стандартів левова частка часу у вивченні дисципліни відводиться на самостійне опрацювання окремих тем. Якщо ж викладач буде зайве вимагати під час складання іспиту, він отримає ярлик «небажаного викладача», тобто наступного року більшість студентів не оберуть його дисципліну для вивчення. Знаючи про це керівництво університетів свої дисципліни визначили, як обов’язкові для вивчення, щоб убезпечити себе від таких проблем та натомість фахово орієнтовані дисципліни перейшли у число вибіркових. До обов’язкових для вивчення ввійшли дисципліни шкільного циклу, з яких студент здавав іспит при вступі у ВНЗ. А тепер знову вимушений вивчати «номенклатурні дисципліни» –історія, українська мова, економічна географія, елементарна математика, правознавство, інформатика та інші. В такий спосіб кафедри історії КПРС, політекономії соціалізму, наукового комунізму, математики разом із їх керівництвом з успіхом трансформувалас ь у елітний прошарок ВНЗ із особливим статусом, а це не що інше, як можливість приймати іспити, що є джерелом додаткових прибутків спритних і ділових. А щоб ця робота була добре налагоджена чисельність лаборантів та методичних працівників в університеті зросла втричі. Найбільш спритні методисти налагодили торгівлю контрольними, курсовими і дипломними роботами. Тут вже встановлені чіткі тарифи. Керівництво університету дрібним промислом не цікавиться. Натомість налагоджений конвеєр підготовки кандидатських і докторських дисертацій. Причому пропонується навіть їх супровід аж до отримання диплому. В такому разі тариф зростає вдвічі. В такий спосіб за 10-20 тис.$ диплом науковця може отримати особа, яка не має найменших знань у цій галузі. Деякі дисертації могли б з успіхом заповнити перші колонки шпальт сатиричних видань. Результати такої роботи не забарились. У виникненні більшості техногенних катастроф в Україні однією із головних причин визначають некомпетентніст ь керівників від виробничого підрозділу до галузевого міністерства. А чи може ВНЗ випускати інших фахівців, коли головою ДЕК призначається декан, а до комісії по перескладанню заліку або іспиту не включають викладача, що читав цю дисципліну. В період «перебудови» більшість номенклатурних кадрів ЦК, обкомів, райкомів КПРС і ЛКСМУ спритно перефарбувались у «вчених» і посіли керівні посади у столичних і провінційних ВНЗ. Деякі з них зуміли посісти посаду ректора не маючи навіть вищої освіти. Який викладач такий і рівень знань. Спробуйте зазирнути у дисертацію(якщо така взагалі є) за фахом «економіка» зразка 80-90-х років і вам перехопить дух від думки, що автор цієї нісенітниці сьогодні є ректором, проректором або деканом одного із ВНЗ країни у якій ти живеш. Сьогодні пишуться (точніше замовляються для виконання) дисертації не кращого зразка. Представляючи диплом про вчену ступінь, претендент на посаду обов’язково отримає запитання: “ Ви отримали вчену ступінь до чи після 1992 року ?” Основна маса дисертацій з економіки і права виконані в Україні може претендувати лише на рівень дипломної роботи студента. Очевидно, що дипломні роботи це вже рівень реферату на обрану тему. Історія «Кислинського»- заступника голови СБУ України шокувала не лише країну, а і увесь світ. На таку відповідальну посаду була призначена людина із підробленим дипломом. Так само посаду президента України посів відомий всім “праффесор”. Напрошується запитання: «Чому до цих пір в Україні не проведена «люстрація», щоб хоч якось відділити чорне від білого?». Під дахом ВНЗ інтенсивно розвивається приватний бізнес окремих керівників цих закладів. Бойко йде торгівля всіляким крамом закордонного виробництва та ще й без сплати податків. Конкуренти у таких бізнесменів відсутні, що дає можливість реалізувати банку кави, кілограм ковбаси за 300-500 грн. В такий спосіб стипендія студента швидко перекочовує до кишені голови профкому чи проректора. А створені науково-дослідні лабораторії працюють на приватний бізнес відомий лише 2-3-м особам у ВНЗ. Міністерство освіти і науки цілком усунулось від цього процесу. За що такі преференції можна лише здогадуватись. Чому не вирішується питання централізованог о постачання екологічно чистої і високоякісної продукції аграрних підприємств - молока, овочів, фруктів та дієвого контролю якості продуктів харчування, що реалізуються у їдальнях і кафе. Вже давно належало довести перелік продуктів харчування заборонених для реалізації у навчальних закладах. Масові отруєння у закладах освіти стали нормою, а реагування на ці явища нульові. Національним вищим навчальним закладам надано право формувати навчальні плани, що з успіхом використовуєтьс я для маніпуляції кадрами. Навчальний план тепер використовуєтьс я як колода карт із якої можна запросто висмикнути шістку і вставити пишногруду даму. Якщо є потреба у ректора, проректора, декана влаштувати на роботу будь яку вигідну особу з дипломом, що не має ніякого відношення до фахового спрямування факультету, кафедри то тут ніяких проблем не існує. Буде нова дисципліна, а якщо треба то й кафедра. Так згодом економічний ВНЗ перетворюється у гуманітарний. Тут думка професорсько-викладацького складу випускаючої кафедри є зайвою. Вирішують зазначені питання 2-3 особи навчального закладу, а згодом можна дізнатись, що ці особи очолюють приймальну комісію при наборі чергового контингенту студентів та є близькими родичами одного із проректорів. Міністерство освіти і науки так само усунулось від цього процесу. Та взагалі, чим займається ця структура у державній владі, що утримується на кошти з державного бюджету? Чому Міністерство освіти і науки не створить незалежної комісії, яка б визначала структуру навчальних планів та перелік дисциплін, що мають викладатись студентам відповідної спеціальності або спеціалізації? На совісті національних ВНЗ лежить і процес акредитації значної кількості вищих навчальних закладів, що відігравали роль фінансових пірамід по вимиванню грошей із гаманців обдуреної молоді. Комерційні ВНЗ переплюнули державні університети безмежними фантазіями у назвах спеціальностей. Паралельно такі навчальні заклади виконували і інші завдання за які щедро платили замовники. Більшість таких навчальних закладів використовуютьс я, як зручний плацдарм для зростання на політичному олімпі новоявленого діяча. Такі навчальні заклади стають зручним полігоном для розробки стратегії і тактики політичних партій у процесі виборів до парламенту, до місцевих органів влади. З часом стає відомим, що ректор такого ВНЗ утримує спеціальний штат для виконання спецзамовлень. У містах України більшість виборчих дільниць розташовується на території ВНЗ, а виборчі комісії комплектуються працівниками цих освітніх установ. Як будуть діяти ці комісії заздалегідь відомо. Процвітання у ВНЗ наркоманії і педофілії на чолі із керівниками цих закладів освіти вже стали нормою і нікого не дивують повідомлення з цього приводу Ю.Луценка на передодні виборів Президента України. Вступ до ВНЗ за гроші став нормою, причому тут також встановлені тарифи із супроводом під час навчання і без нього. Студенти добре знають цей контингент клієнтів і навіть їх опікунів і добре розуміють, що у таких вже створений замкнутий ланцюжок від статусу студента до перспективного місця у кабінетах влади. Найбільше поваги від студентства отримує викладач, що є принциповим у оцінці знань. Таких викладачів у ВНЗ мало, але вони ж все таки є і саме до них повертаються випускники на зустріч з нагоди чергового ювілею випускників. Така людина обмежена у кар’ємному зростанні навіть, якщо їй ніщо не завадить отримати вчену ступінь доктора наук. Від запровадження європейських стандартів у освіті очікували чогось неймовірного, а натомість фаховий та інтелектуальний рівень випускника зразка 2000-2010 рр. на порядок нижчий від випускників «радянської школи», а результати не забарились. Зруйновано 80% виробничої інфраструктури промисловості і сільського господарства. Сьогодні викладачу просто не дають працювати із студентом, а студенту не дають навчатись. Всі іспити складаються у письмовій формі. А що там написано знають лише 2-3 особи. Від славетної пари залишилось 70-80 хвилин. Для заочної форми навчання встановлено взагалі екстремальні умови. За 140 хвилин викладач має провести так звані дві пари практичних занять та ще й прийняти залік у 25-50 студентів. А нічого іншого очікувати не варто, адже педагогічне навантаження на одного викладача у 800-1200 годин за 35 робочих тижнів, та ще й наукова робота має бути на належному рівні. Так звана «самостійна робота» перетворилась у гори макулатури всілякої нісенітниці. Краще стала працювати лише паперова галузь не нашої країни. А знань як не було, так і немає. В деяких ВНЗ взагалі переплюнули Європу введенням так званих «навчальних блоків», коли у один курс вводиться 2-3 дисципліни, кожна з яких містить по 10-15 тем висвітлених у підручниках або навчальних посібниках обсягом 600-1000 сторінок кожний. Цей навчальний матеріал студент має опрацювати за 17 робочих тижнів. Із цього часу треба вилучити чотири тижні карантину від грипу, св’яткові і організаційні дні (1 вересня, день студента, день вчителя, день будівельника на дачі у професора і просто час для нескінчених установок з боку деканату, ректорату, викладача та ще й два тижні на складання заліків). Якщо говорити про кадрову політику в навчальних закладах то без сумніву можна стверджувати, що вона базується на родинних зв’язках та кола осіб, що живуть «по поняттях». Коли у навчальному закладі одночасно працюють чоловік і дружина, їх син і донька, кум та сусід по дачі став нормою. Тут не може бути чужих, тому що більшість коштів отриманих від контрактної і бюджетної форм навчання треба відмити через нескінченні будівельні і оздоблювальні роботи у навчальному закладі. Частина будівельних матеріалів та й будівельників з успіхом використовуютьс я на спорудженні дач і заміських котеджів керівництва ВНЗ. Якщо оцінити матеріальні статки із офіційними доходами таких керівників то мабуть і олігархи отримали б шок. В колі «своїх» легко вирішуються питання «проблемних» студентів. Короткий натяк на проблему і прізвище студента, аспіранта - ось і все що треба щоб проблеми не існувало. Принцип «ти мені – я тобі» працює невідмовно. А більш спритні та знахабнілі декани, завідувачі кафедр, працівники ректорату просто викликають до кабінету викладача, кладуть перед ним вже заготовлену відомість і кажуть, яку оцінку треба поставити. Відомі випадки, коли переписувались майже всі відомості, щоб з «барана» зробити «відмінника», а в перспективі необхідного кандидата на посаду в управлінських структурах. Все керівництво національних і державних університетів сьогодні не обирається, а призначається вищестоящим керівником. Адже відомо, як буде діяти призначена, а не обрана посадова особа. У поодиноких випадках «для галочки» у ВНЗ проводять безальтернативн і вибори ректора. У більшості державних і національних університетів посади передаються у спадок за так звані «заслуги». За 20-30 років керівництва ректор встигає поставити на всі ключові посади у навчальному закладі своїх родичів та ще й спромогтися зробити з них науковців високого рангу. За таку кадрову політику та виховну роботу ректор може отримати чергову нагороду. Відсутність дієвого механізму контролю за діями керівників кафедр, факультетів мусить спонукати дії Міністерства освіти і науки до пошуку альтернативних методів управління освітніми закладами. Київські ВНЗ сьогодні нагадують будинки старців із багажем знань зразка 70-80-років минулого століття, які у супроводів власних нащадків керують всіма процесами. Чисельність осіб пенсійного віку, що обіймають керівні посади перевищує 50% від всього керівного складу університету. А більш спритні «дідки» намагаються обіймати одночасно 2-3 посади (декан-завідувач кафедри-професор; проректор - завідувач кафедри-професор та інші варіанти) та ще й встигають керувати кафедрами у інших ВНЗ, щоб забезпечити чисельність викладацького складу із вченим ступенем (званням) для їх акредитації. Причому встигають спритно бігати з одного кабінету до іншого. За кожну посаду отримують оклад або й більше крім основної оплати за викладацьку роботу та досить пристойної пенсії. Сукупний місячний дохід такого пенсіонера може перевищувати 15 тис. грн. на місяць. В той же час основне педагогічне навантаження згаданих посадових осіб виконують його підлеглі –аспіранти і асистенти. Сьогодні викликає занепокоєння і поведінка деяких викладачів по відношенню до студентів. Відверті побори на іспитах вже викликають огиду і шквальний супротив від студентів, що прийшли отримати не лише диплом, а й знання. Побори беруться у різній формі «натурою», «цінними подарунками», «валютою» тощо. До цієї справи досить часто підключають лаборантський і методичний склад кафедр. Просте запитання «Чому разом із машинописом курсової чи дипломної роботи вимагають і електронний варіант». Відповідь очевидна і відома для тих хто опрацьовую одержану інформацію після замовлення на виконання такої теми наступного навчального року. Торгівлю науковими розробками (курсові, дипломні, дисертації і контрольні роботи) треба визнати незаконною, що має каратись як спосіб одержання нетрудових доходів. Напередодні чергових виборів Президента України основні претенденти на посаду обов”язково згадають про корупцію у вищих навчальних закладах, але дії їх будуть примарними, бо напевне й вони користуються послугами таких слуг народу. Загальнонаціона льне тестування випускників шкіл не скільки не створить перешкод для вступу у ВНЗ «своїх». Списки осіб, що мають стати студентами, аспірантами спускаються згори до низу. Там їх коригують і доповнюють декани, проректори, ректор і голова приймальної комісії. Запропонований захід відрізає доступ до наживи для тих хто приймав предметні іспити. Тепер всі розуміють, що питання вступу вирішується лише у високих кабінетах. Щоб попасти у заповітний список - треба отримати персональну аудієнцію у згаданих осіб. Тут криється відповідь на питання «Чому так багато земляків пана ректора у групах нового набору студентів? Висновки: 1. У ВНЗ України відсутня система ефективного внутрішнього контролю за діями керівників кафедр, факультетів, що спонукає до пошуку альтернативних методів управління освітніми закладами. Корупцію у вищій школі не буде подолана до тих пір поки не буде відпрацьована система призначення кадрів на адміністративні посади на основі конкурсного відбору з обмеженням терміну перебування (до трьох років) на посаді ректора, проректора, декана, завідувача кафедри, голови профкому та інших впливових посадових осіб вищих навчальних закладів. 2.Міністерство освіти має заборонити створення філій комерційних вищих навчальних закладів по регіонах України. 3.Доцільно обмежити навчальні плани комерційних вищих навчальних закладів лише підготовкою бакалаврів. 4.При вступі до ВНЗ мають бути відмінені всі пільги. 5.Уряд має створити сприятливі умови для роботи викладача, а не тільки для еліти ВНЗ. 6.Міністерству освіти і науки належить створити незалежну фахово-експертну комісію, яка б визначала структуру навчальних планів та перелік дисциплін, що мають викладатись студентам відповідної спеціальності або спеціалізації. 7. У державних ВНЗ недопустимо обіймання одночасно 2-х і більше посад однією особою. 8. Доцільно ввести обмеження педагогічного навантаження для осіб пенсійного віку на рівні 0,5 посадового окладу.